Про мене

ОХРІМЕНКО АНТОНІНА ВОЛОДИМИРІВНА

директор Новосеменівської загальноосвітньої школи І-ІІІ  ступенів, учитель математики, спеціаліст вищої категорії. 

Педагогічний стаж - 27 років.

Тема досвіду:  "Формування загальнонавчальних вмінь та навичок на уроках математики як умова розвитку особистості та її соціальної адаптації"

Моє кредо: «Щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому»

У педагогіку я прийшла не випадко­во. Мені дуже хотілося стати схожою на вчительку, яка викладала математику у нас лише рік – у 5 класі. Я не пам’ятаю, на жаль, її прізвище, а звати її – Ніна Іванівна.  І математику як напрям своєї пе­дагогічної діяльності обрала не ви­падково. Я з дитинства дуже люблю цю науку — струнку, красиву, ла­конічну. І переконана, що саме на ній базуються всі інші науки.

Я дуже люблю свою професію через спілкування з дітьми (різного віку, хоча, правду кажучи, діти старшого віку мені ближчі). Так склалося в моїй практиці, що я одразу почала працювала зі старшокласниками. Та ось після декількох випусків 11-го класу мені дали 5-й. І я від­чула справжній шок. Не тому, що діти ма­ленькі й з ними необхідно бага­то працювати й возитися. Не тільки тому, що рівень матеріалу й темп роботи, зокрема письма, не ті, до яких я звикла. А тому, що після озна­йомлення із текстом задачі отримувала запитання: «А на скільки дій задача?». Спочатку мене охоплювали такі обу­рення й здивування, що я ледь стримувала себе. Та згодом, вгамувавши емоції, спо­кійно приступала до перебудови їхнього «підходу» до розв’язування задачі. Як? На уроці практикую розв'язання задачі всіма спо­собами. Не всім учням, скажемо відверто, подобається це заняття. Адже необхідно «напружуватися», думати, а думати, на жаль, не всім хочеться, та не всі й уміють. Не кожний усвідомлює необхід­ність і відчуває потребу в розвитку інтелектуальних здібностей. Далі йде аналіз, порівняння цих способів і висновки:

а) про раціональність розв'язан­ня задач;

б) про кількість дій і про те, чи вар­то прогнозувати чи, точніше,
вгадувати число кроків у досяг­ненні мети — питання задачі.

Адже задача може бути довгою в розв'язанні, але зв'язки в умові настільки прозорі, що назвати її складною, виходячи тільки з кількості дій, просто-смішно. І навпаки, задача може бути корот­кою у розв'язанні, але складною в його пошуку.

Можливо, не випадково в розви­нених країнах вступні іспити про­водяться не з конкретних про­фільованих предметів, до яких можна підготуватися шляхом «натаскування», а з так званої психометрії. У тести з пси­хометрії зібрано певну кількість питань, задач з різних галузей  знань, відповіді на які визначають не просто рівень знань чи підго­товленість абітурієнта, а й рівень його логічного мислення, тобто вміння аналізувати й робити ви­сновки. Я вважаю, що це правильно. Якщо процес навчання буде базу­ватися на прагненні розвивати логіку, то, мабуть, багато проблем, пов'язаних з питаннями освіти, можна вирішити.

Програми змінюються. Але пере­важно ці зміни виражаються в послідовності тем, у розподілі їх за роками навчання, у кількості годин, відведених на їх вивчення, у введені чи виключенні певних питань чи розділів ... За останні роки кількість годин, відведених на вивчення точних наук (зокрема, математики), по­мітно скоротилась. Зменшення кількості нав­чальних годин за того ж об'єму матеріалу приводить до поверхне­вого його засвоєння і досить неміцних знань. А про логіку й ка­зати нічого. То як же бути? Кожен знаходить свої методи.